Декомпресійні таблиці Голдейна

Увесь механізм видно в пляшці газованої води, і аналогія дуже близька, з одним обмеженням, про яке сказано наприкінці.

1. Візьміть закриту пляшку газованої води й роздивіться її: прозора рідина, бульбашок немає, газ утримується в розчині тиском.
2. Відкрийте її повільно й дивіться, як бульбашки утворюються по всій рідині.
3. Закрийте знову, струсніть і відкрийте різко: зверніть увагу, наскільки бурхливіше виходить газ.
4. Тепер відкрийте другу пляшку повільно, ступенями, закриваючи кришку між скиданнями.

Газ лишається розчиненим, поки його утримує тиск, і виходить із розчину, коли тиск падає; а те, наскільки швидко він виходить, залежить від того, наскільки швидко ви знижуєте тиск. Ступінчасте скидання дає значно менше піни, ніж різке.

Це останнє спостереження І Є практикою декомпресії. Водолаз — це пляшка, азот — розчинений газ, а спливання — відкривання кришки.

Лікування кесонної хвороби — це сама хвороба, запущена у зворотний бік, і корисно побачити чому.

1. Візьміть жорстку прозору посудину під тиском із закритою газованою рідиною всередині, яка почала пузиритися.
2. Підніміть зовнішній тиск компресором і стежте за бульбашками.
3. Утримуйте тиск, потім скидайте його повільно, ступенями.

Підвищення тиску змушує бульбашки стискатися й знову розчинятися; повільне скидання дає газу виходити, не утворюючи їх знову. Саме це робить барокамера з постраждалим водолазом: знову піддає його тиску, розчиняє бульбашки, а потім піднімає за графіком, досить повільним, щоб газ виходив через легені, а не утворював бульбашки знову.

Під час лікування дають кисень, бо він виконує два завдання одночасно: витісняє азот із дихальної суміші, тож градієнт виходу газу з тканини стає крутішим, і збільшує кількість кисню, що доходить до тканин, яких бульбашки позбавили кровопостачання.

Декомпресія — не єдине, що глибина робить із водолазом, і дві інші межі настають без попередження.

1. Обчисліть парціальний тиск азоту на 30, 40 і 60 м.
2. Обчисліть парціальний тиск кисню на тих самих глибинах під час дихання повітрям.
3. Позначте, де кожен перетинає прийняту межу.

Азотний наркоз стає помітним приблизно з 30 м і посилюється з глибиною; це знеболювальна дія, і її небезпека в тому, що порушене судження не може оцінити саме себе. Водолази описують хибне відчуття благополуччя саме тоді, коли роблять щось нерозважливе.

Прийнята робоча межа для кисню — парціальний тиск 1,4 бар (не більше 1,6 бар на декомпресійних зупинках); на повітрі 1,4 бар досягається приблизно на 57 м, і першим симптомом кисневого отруєння можуть стати судоми. Судомний напад під водою із загубником у роті зазвичай смертельний, скільки б газу не лишалося.

Обидві проблеми розв'язуються зміною суміші, а не графіка: гелій замінює азот, щоб зменшити наркоз, а частку кисню для глибоких робіт ЗНИЖУЮТЬ, щоб його парціальний тиск лишався прийнятним. Тримікс для дуже глибоких занурень може бути гіпоксичним на поверхні: на човні він не підтримає життя, а придатним для дихання стає лише на глибині.