Colheita e enrijecimento do linho — Do campo à fibra de linho

O linho (Linum usitatissimum) é uma planta anual com 80-120 cm de altura, caule fino e reto, folhas estreitas lanceoladas e flores azuis com cinco pétalas. As fibras estão localizadas no líber do caule — entre a casca externa e o núcleo lenhoso. Um caule contém 20-40 feixes de fibras. O linho fibroso é cultivado especificamente para fibra, enquanto o linho oleoso é cultivado para sementes.

O linho é colhido na fase de maturidade amarela precoce, quando o terço inferior do caule ficou amarelado, a parte média ainda está esverdeada e o topo com as cápsulas começou a ficar amarelo. As sementes nas cápsulas devem ser castanho-claro. A colheita muito cedo produz fibra fraca, muito tardia produz fibra áspera e quebradiça. Geralmente isso ocorre 90-100 dias após a semeadura.

O linho é puxado com raiz, não cortado. Isso preserva o comprimento máximo da fibra. Pegue um punhado de caules perto do solo e puxe para cima em um movimento uniforme. Trabalhe em fileiras, puxando caules de comprimento igual juntos. Sacuda a terra das raízes. Puxar é um trabalho fisicamente exigente, planeje pausas.

Розкладіть висмикнуті стебла тонким рівним шаром на стерні або на скошеній траві коренями в один бік. Залиште на 1-2 дні для підсихання. Стебла мають втратити надлишкову вологу, але залишатися гнучкими. Перевертайте шар один раз для рівномірного висихання.

Зв'яжіть підсушені стебла у снопи діаметром 15-20 см. Перев'яжіть кожен сніп самими ж стеблами льону або мотузкою в двох місцях — під коробочками та біля коренів. Снопи повинні бути щільними, але не занадто тугими, щоб вода могла проникати між стеблами під час мочіння.

Перед мочінням зріжте коробочки з верхівок стебел. Коробочки містять насіння льону, яке можна зберегти для наступного посіву або використати як харчовий продукт. Висушіть коробочки, обмолотіть та провійте насіння. З одного гектара отримують 400-800 кг насіння.

Мочіння (ретінг) — процес розкладання пектину, що з'єднує волокна з деревною серцевиною стебла. Для водяного мочіння потрібна ємність з водою (ставок, яма, велика бочка) або повільна річка. Вода має бути м'якою (без надмірного вмісту вапна). Температура води 20-30 градусів C прискорює процес. Традиційно в Україні використовували мочильні ями — копанки.

Занурте снопи у воду, притиснувши їх камінням або дошками, щоб вони не спливали. Вода має повністю покривати стебла. Мочіння у стоячій воді триває 7-14 днів залежно від температури. У теплій воді (25-30 градусів C) процес швидший — 5-8 днів. Бактерії Clostridium felsineum розкладають пектин. Вода стане каламутною з неприємним запахом — це нормальна ознака ферментації.

Щодня перевіряйте стан стебел. Візьміть одне стебло, зламайте його посередині та спробуйте відділити волокна від деревини. Якщо волокна легко відокремлюються довгими стрічками, мочіння завершено. Якщо деревина ще міцно тримається — продовжуйте. Перемочування робить волокна слабкими та ламкими, тому щоденна перевірка обов'язкова.

Після завершення мочіння вийміть снопи з води та ретельно промийте їх у чистій проточній воді для видалення залишків бактерій та слизу. Розставте снопи вертикально або розстеліть на траві для висихання на 5-7 днів. Перевертайте щодня. Стебла мають повністю висохнути перед подальшою обробкою.

М'яття — розламування деревної серцевини стебла (костриці) без пошкодження волокон. Традиційно використовують м'ялку — дерев'яний пристрій з рухомим важелем. Стебла кладуть поперек м'ялки та натискають важіль кілька разів, рухаючись вздовж стебла. Деревина розламується на короткі шматочки (кострицю), а довгі волокна залишаються цілими.

Тіпання — видалення залишків костриці з волокон. Тримайте пучок волокон за один кінець та ударяйте дерев'яним тіпальним ножем (тіпалкою) — плоскою дерев'яною лопаткою. Працюйте від верху до низу пучка, перевертаючи його. Кострица обсипається, а волокна стають чистішими. Цю роботу краще виконувати надворі — утворюється багато пилу.

Чесання — фінальне очищення та розділення волокон. Протягуйте пучок через гребінь (чесалку) — дошку з рядами сталевих або дерев'яних зубців. Починайте з грубої чесалки (рідкі зубці) та переходьте до тонкої (часті зубці). Довгі паралельні волокна, що залишаються в руці, називаються куделею. Короткі волокна, що застряють у зубцях — клоччя (пакля).

Якісне лляне волокно має бути довгим (50-90 см), м'яким, шовковистим на дотик, з легким блиском. Колір варіюється від світло-сірого до золотистого. Волокно має бути міцним — одну нитку складно розірвати руками. Якщо волокно ламке, грубе або занадто коротке, мочіння було недостатнім або надмірним.

Зв'яжіть очищену кудель у невеликі пучки вагою 100-200 г. Зберігайте в сухому, провітрюваному місці, захищеному від прямих сонячних променів. Лляне волокно гігроскопічне — поглинає вологу з повітря, тому уникайте сирих приміщень. Правильно висушене та збережене волокно може зберігатися роками без втрати якості. Кудель готова до прядіння вручну або на прядці.

Клоччя (пакля) — короткі волокна, що залишились на чесалці — теж цінний матеріал. Його використовують для виготовлення грубих тканин (мішковини), мотузок, конопатки зрубів, утеплення та набивки. Нічого з льону не викидається — навіть кострицю використовують як мульчу, паливо або наповнювач для будівельних блоків.