Використання веретена для прядіння вовни — ручне прядіння пряжі

Почніть із чистої, промитої вовни, яку висушили й очистили від сміття, колючок і ковтунів. Розчешіть вовну, протягуючи її крізь головки ворсянки або між двома дошками, вкритими маленькими металевими гачками (ручні чесалки), щоб отримати пухнастий, вирівняний пасмо, яке називається ролаг. Чесання вирівнює окремі волокна вовни приблизно паралельно, що значно полегшує прядіння. Стародавні прядильниці також використовували просте ручне розчісування колючими рослинами, щоб досягти подібного ефекту. Підготуйте кілька ролагів перед початком прядіння, адже зупинки для чесання вовни порушують ритм прядіння.

Веретено складається з стрижня (прямої дерев'яної палиці) і пряслиці (важкого диска). Пряслиця забезпечує обертальну інерцію — її маса підтримує обертання веретена, яке безперервно скручує волокна в пряжу. Протягніть стрижень крізь центральний отвір пряслиці. Пряслицю можна розташувати ближче до низу (низька пряслиця, поширеніша на Давньому Близькому Сході) або ближче до верху (висока пряслиця, поширена в середньовічній Європі). Веретена з низькою пряслицею стабільніші для початківців. Вирізьбіть невеликий виступ або гачок на верхній частині стрижня, щоб утримувати пряжу, що формується. Загальна вага веретена має становити 30–60 г — важчі веретена дають товстішу пряжу, легші — тоншу.

Прив'яжіть 30-сантиметровий відрізок наявної пряжі (нитку-підводку) до шийки веретена біля веретенця. Намотайте її вгору по шийці веретена та закріпіть у верхньому пазі. Витягніть тонкий пасмо волокна з ролагу та накладіть його на кінець нитки-підводки, защипнувши місце з'єднання між великим і вказівним пальцями. Надайте веретену рішучого обертання за годинниковою стрілкою, щоб воно почало крутитися, потім відпустіть, щоб воно вільно звисало. Обертальний рух скручує накладені волокна разом із ниткою-підводкою, утворюючи безперервну пряжу. Коли кручення піднімається вгору по витягуванню волокна, защипніть над зоною кручення та обережно витягніть (витягуйте) більше волокна з ролагу, щоб стоншити та подовжити пряжу, що формується.

Цикл прядіння такий: витягніть волокна до потрібної товщини, дайте крутінню підійти до витягнутої ділянки, а потім намотайте готову пряжу на стрижень веретена нижче веретенця. Коли веретено торкається землі (або ваше скручування зупиняється), зніміть пряжу з виямки, намотайте її на стрижень, знову зачепіть, додайте веретену ще один оберт і продовжуйте. Ключ до рівномірної пряжі — стабільне витягування: щоразу витягуйте однакову кількість волокна. Товсті ділянки мають забагато волокна, тонкі — замало. Якщо пряжа рветься, накладіть зламаний кінець на нове волокно, додайте скручування і продовжуйте. Товсту пряжу легше прясти початківцям; тонка пряжа потребує більше практики.

Коли веретено заповнене, змотайте пряжу в клубок або мотку. Однониткова пряжа (одна нитка) корисна, але має тенденцію скручуватися сама по собі. Для міцнішої та більш збалансованої пряжі скрутіть разом дві одиночні нитки, прядучи їх у протилежному напрямку (проти годинникової стрілки, якщо одиночні нитки були спряджені за годинниковою стрілкою). Протягніть дві повні веретена одиночних ниток через один і той самий верхній виріз порожнього веретена та спряджіть їх разом. Протилежні напрямки крутіння компенсують одне одного, утворюючи стабільну, круглу, двониткову пряжу, придатну для ткацтва або в'язання. Давні текстилі з месопотамських і єгипетських пам'яток демонструють як однониткову, так і двониткову конструкцію, а найтонші лляні нитки мали щільність, порівнянну з сучасними тканинами.