Синє фарбування у вату з вайди на основі сечі — ферментаційний метод, яким фарбувалася Європа

Вам потрібен висушений індиго-пігмент з вайди — концентрований блакитний порошок, отриманий з листя вайди замочуванням, биттям і сушінням (див. супровідний посібник «Видобування індигового барвника з листя вайди»). Для невеликої ванни для фарбування 100-200 г вовни використовуйте 20-30 г висушеного індиго-пігменту з вайди. Якщо ви не можете роздобути індиго з вайди, природний порошок індиго з Indigofera tinctoria працює так само — хімія та сама молекула, лише з іншої рослини. Чим темніший і синіший висушений пігмент, тим сильніший барвник.

Традиційний метод використовує застояну людську сечу, яка стоїть 7-14 днів у закритій (не герметично) ємності. Протягом цього часу бактерії перетворюють сечовину в сечі на аміак — рідина стає сильно лужною і сильно пахне аміаком. Для невеликого чана потрібно близько 5 літрів. Сучасна заміна — гранульована сечовина, розчинена в теплій воді: 100 г сечовини на літр води, з однією столовою ложкою кальцинованої соди (карбонату натрію) для підвищення pH. Обидва методи забезпечують однакову хімію: лужне, відновлювальне середовище.

Використовуйте велику керамічну посудину, харчове пластикове відро або нержавіючу каструлю — будь-що нереакційне, що вміщує щонайменше 8 літрів. Посудина має бути накрита, але не герметично закрита, щоб гази бродіння могли виходити, а поверхня була захищена від повітря. Підійде нещільно прилягаюча кришка або тканина, зав'язана над отвором. Розмістіть посудину в теплому місці (ідеально 25–35°C — тепла кімната, поруч з радіатором або надворі влітку). Для перебігу ферментації потрібне тепло. Працюйте на відкритому повітрі або в добре провітрюваній прибудові — запах аміаку дуже сильний.

Подрібніть пігмент вайди індиго до тонкого порошку. Зробіть пасту з невеликою кількістю застояної сечі або розчину сечовини, а потім розмішайте цю пасту в повному об'ємі лужної рідини у посудині. Перемішуйте обережно, але ретельно — індиго має рівномірно розподілитися, без потрапляння надлишку повітря (повітря окиснює індиго, а це протилежне тому, чого ви прагнете). Рідина стане темно-синьо-зеленою, каламутною. За потреби додайте теплої води, щоб загальний об'єм становив близько 6–8 літрів.

Накрийте посудину та залиште її в теплому місці. Перемішуйте обережно один-два рази на день, але мінімально — кожне перемішування вводить кисень. Бактерії в сечі (або присутні в навколишньому середовищі) починають споживати кисень і ферментувати органічні речовини, створюючи анаеробні умови, необхідні для відновлення індиго. Протягом 3–7 днів ванна змінюється: на поверхні з'являється мідно-бронзовий металевий відблиск («квітка»), рідина під поверхнею переходить від непрозорого синього до прозорого жовто-зеленого кольору, а запах посилюється. Жовто-зелене забарвлення є ознакою того, що індиго відновлено до лейкоіндиго — розчинної форми.

Чан готовий, коли з'являються три ознаки: (1) металевий мідний блиск на поверхні — це окиснений індиго, що утворює тонку плівку там, де рідина стикається з повітрям, (2) рідина під поверхнею чисто жовто-зелена, а не синя — це означає, що індиго перебуває у відновленому, розчинному стані, і (3) запах сильно аміачний, але з чітким ферментаційним характером. Занурте білу смужку тканини в чан, потримайте її там дві хвилини, а потім витягніть. Якщо тканина виходить жовто-зеленою і стає синьою протягом 30 секунд на повітрі, чан працює. Якщо тканина синя, коли ви її витягуєте, у чані забагато повітря — він не відновлений. Менше перемішуйте і почекайте ще день.

Індиго не потребує протравника — він зв'язується механічно всередині структури волокна, а не хімічно з білком. Попередньо змочіть вовну у теплій воді та віджміть надлишок. Обережно опустіть вовну в чан, занурюючи її нижче поверхні. Уникайте бризкання та перемішування — кожна бульбашка повітря, що потрапляє в чан, повторно окиснює частину відновленого індиго і послаблює барвильну ванну. Повністю занурте вовну і дайте їй просочитися без помішування. Носіть рукавички — лужна рідина шкідлива для шкіри.

Залишайте вовну зануреною на 15-30 хвилин. Обережно перевертайте її один-два рази, завжди тримаючи нижче поверхні рідини. Відновлений індиго (лейкоіндиго) проникає у волокно — під водою вовна виглядатиме жовто-зеленою, а не синьою. Це правильно. Синій колір з'являється лише після того, як вовну витягнуть і вона контактуватиме з повітрям. Довше замочування дає глибший колір, але є практична межа — після приблизно 30 хвилин швидкість поглинання суттєво знижується.

Повільно витягніть вовну з чана, дозволивши надлишку рідини стекти назад у посудину. Обережно відтисніть її над чаном. Потім розкладіть вовну на сушарці або мотузці на відкритому повітрі. За лічені секунди відбувається диво: жовто-зелена вовна стає синьо-зеленою, а потім темніє до синього, коли атмосферний кисень перетворює лейко-індиго назад на нерозчинний пігмент індиго — тепер він назавжди закріплений всередині волокон вовни. Окиснення триває 15-20 хвилин для повного розвитку кольору. Це момент, що вражає красильників протягом тисячоліть — колір з'являється з самого повітря.

Одне занурення дає від блідо-блакитного до середньо-синього відтінку. Для глибшого кольору знову занурте вовну: дайте їй повністю окиснитися на повітрі протягом 20 хвилин, потім знову помістіть у чан на 15–30 хвилин і знову дайте окиснитися. Кожен цикл додає ще один шар індиго. Традиційні майстри зазвичай робили 3–5 занурень для насичено-глибокого синього. Середньовічне сукно, фарбоване вайдою, сортували за кількістю занурень — кожне додаткове занурення поглиблювало колір і підвищувало ціну. Дуже темний темно-синій може потребувати 8–10 занурень протягом кількох днів.

Після останнього занурення та окиснення сполоскайте вовну в чистій воді — почніть з полоскання оцтом (1 столова ложка на літр), щоб нейтралізувати лужний залишок, а потім полощіть звичайною водою, доки вода не стане прозорою. Частина поверхневого індиго змиватиметься у вигляді дрібних синіх частинок — це нормально. Міцно зв'язаний всередині волокна індиго є стійким. Сушіть у тіні. Синій вайд є одним із найстійкіших до світла та прання з усіх натуральних барвників — належним чином пофарбовані вайдом текстильні вироби з археологічних пам'яток і досі мають синій колір через тисячу років.

Ферментаційний чан — це жива система: бактерії продовжують працювати, поки мають їжу та тепло. Після фарбування накрийте чан і тримайте його теплим. Періодично годуйте його: додайте склянку застояної сечі або столову ложку карбаміду, розчиненого у воді. Якщо чан перестає відновлювати барвник (пробна тканина виходить синьою замість жовто-зеленої), йому може знадобитися більше лугу — додайте кальцинованої соди — або більше їжі для бактерій. Добре доглянутий ферментаційний чан може працювати тижнями або місяцями, фарбуючи партію за партією. Історичні барвильні майстерні тримали свої чани в роботі роками, дбайливо доглядаючи за ними, як за закваскою для хліба.